Відданість

«Мене все влаштовує так, як є»,— зауважує Франко, який півжиття зраджував дружині, проте всі вважали їх щасливою парою ба, навіть Анна (його дружина) ні про що не здогадувалася. Нині їй вісімдесят, вона захопилася Андреа, фізіотерапевтом своєї доньки, який виявився ґеєм. Маргарита розмірковує над тим, що зрада — це своєрідна відданість самій собі, тому спокушає Андреа, який піддається пориву. А чоловік Маргарити, викладач літературної творчості Карло, домагається студентки Софії, одначе ні на що неспромагається й по тому отримує відкоша. Упродовж десяти літ він віддано прокручує в пам’яті свою поразку, згадуючи слова тестя: «Мене все влаштовує так, як є». Непроста й заплутана історія прихильностей, брехонь і зрад, яку Марко Міссіролі скрупульозно — майже під збільшувальним склом — змальовує в романі «Відданість», спонукає замислитися над тим, ким ми є і чим живемо, яких правил і моралі дотримуємося й чому нас це влаштовує, хоча й постійно спричиняє роздратування і незадоволення собою. А, може, це просто відданість самим собі, попри нашу виняткову й неповторну недосконалість?